Друга зміна, про яку мовчать - чому догляд за рідними змушує нас ховати втому та як не втратити себе

Часом ми абсолютно не знаємо, що про своє життя не розповідають наші колеги та друзі. Проста фраза про те, що вдома є хтось, хто потребує допомоги, найчастіше майже нічого не означає. Бо зрозуміти, яку важку роботу по догляду доводиться виконувати людям, можуть зрозуміти тільки ті, хто через це пройшов.

Психолог та експерт платформи Betobee Ганна Крижановська разом зі спеціалістами БФ "Незабутні" розповіла в ексклюзивному коментарі для РБК-Україна, про те, як поєднання роботи, життя та догляду за рідними змінює людину і як у цей момент можуть підтримати колеги й команда.

Більше цікавого: Нічні суперечки з минулим. Чому перед сном нас атакують думки та як вимкнути цю трансляцію

Тема, про яку рідко говорять

За міжнародними оцінками, в Україні близько 600 000 людей живе з деменцією - синдромом, що впливає на памʼять, поведінку та здатність людини давати собі раду в повсякденному житті. Людям з деменцією потрібна щоденна підтримка, яку частіше за все надають неформальні доглядальники: діти, онуки, дружини.

"У кожного з нас є життя поза роботою. Але для когось це не відпочинок, а ще одна зміна. Не менш виснажлива: турбота про близьку людину, побутові справи, постійна увага й відповідальність", - розповідають дівчата з Благодійного фонду "Незабутні".

І в цей час для доглядальників потрібна справжня допомога - як психологічна, так і всередині колективу.

"З часом турботи стає більше- більше часу, більше уваги, більше сил. Але водночас зростають і витрати, тому багатьом доводиться шукати компроміси: скорочувати години, змінювати формат роботи або навіть відмовлятися від неї зовсім. І це одна з тих тем, про які говорять нечасто. Бо поєднувати роботу й догляд буває дуже непросто", - додають у БФ.

Як непомітно змінюється життя

Коли на плечі лягає відповідальність за здоров'я рідної людини, звичний життєвий устрій починає руйнуватися з дрібниць, які згодом переростають у нову реальність.

"Поєднувати роботу з доглядом за близькою людиною - це не лише про додаткові обов'язки чи втому. Такий досвід поступово змінює спосіб життя, а іноді й те, як ми починаємо сприймати себе. Спочатку ці зміни майже непомітні. Але день дедалі частіше планується навколо потреб близької людини: медичні консультації, прийом ліків, несподівані зміни самопочуття поступово визначають розпорядок дня", - зазначає психолог Ганна Крижановська.

Вона додає, що планування стає все коротшим, а власні справи залишаються там, де випадково знаходиться вільний час.

"Згодом турбота про іншу людину перестає бути лише однією з життєвих ролей і стає тією віссю, навколо якої вибудовується все інше", - каже експертка.

Чому ми обираємо мовчання та ізоляцію

Найважчим етапом стає стіна мовчання, яку людина свідомо чи несвідомо вибудовує між собою та колегами. Бажання захистити свій професійний статус часто обертається психологічною пасткою.

Ганна Крижановська пояснює, що власне, саме в цьому контексті варто говорити і про мовчання.

"З боку може здаватися, що людині просто не хочеться розповідать про свої обставини. Насправді причин зазвичай більше. Хтось побоюється, що інформація про сімейні обставини буде сприйнята як ознака меншої надійності, нижчої продуктивності чи обмеженої професійної доступності. А хтось мовчить, тому, що на роботі хочеться залишатися насамперед фахівцем, а не людиною, яку асоціюють зі складними сімейними обставинами", - пояснює психолог.

Вона додає, що більшість людей намагаються відповідати коротко та запевняють, що в них все добре.

"Легше сказати: "Усе гаразд", ніж щоразу пояснювати, чому сьогодні важко зосередитися або чому довелося несподівано змінити плани. Це створює подвійне навантаження: окрім самої турботи, значні психічні ресурси витрачаються на підтримання образу людини, яка "повністю справляється". І на перший погляд мовчання ніби-то допомагає: не потрібно нічого пояснювати, відповідати на запитання чи знову повертатися до складної теми", - каже експертка.

Вона наголошує, що проте психологічно така поведінка нерідко має інший наслідок - ізоляцію. Колеги можуть бачити втому, неуважність чи пригнічений настрій, але не розуміти, що за цим стоїть. А сама людина дедалі більше звикає залишатися зі своїм досвідом наодинці.

Симптоми глибокого виснаження

Психологічне вигорання доглядальника накопичується краплями. Найбільша небезпека криється не у фізичній знесиленості, а у втраті власної ідентичності.

"Психологічне виснаження також рідко приходить раптово. Однією з перших змін стає відчуття постійно розділеної уваги. Навіть під час роботи частина думок залишається вдома. Чи все гаразд? Чи вчасно прийняті ліки? Чи не потрібна допомога? Через це складніше зосередитися, ухвалювати рішення, завершувати звичні справи. Відпочинок уже не дає того відновлення, яке давав раніше, а напруга ніби не закінчується навіть після робочого дня", - пояснює фахівець.

Догляд за рідними з важкими захворюваннями може призвести і до більш важкого стану виснаження.

"Втім, найглибші зміни не завжди найпомітніші. Є запитання, яке з часом починає звучати дедалі рідше: "Чого хочу я?". І не тому, що відповідь зникає. Ні. Просто надто довго доводилося відповідати на інші запитання: як почується близька людина, що потрібно зробити сьогодні, чого не можна забути. Так поступово втрачається звичка звертати увагу на власні потреби. Саме тому психологічне виснаження - це не лише про втому. Воно ще й про ризик втратити відчуття себе поза турботою про іншого", - підкреслює Ганна Крижановська.

Як допомогти без зайвого тиску

У такий чутливий період стандартні слова підтримки не працюють. Людині потрібне безпечне середовище, де її зрозуміють без зайвих допитів і драми.

У такі періоди особливого значення набуває підтримка людей поруч. Коли колега розповідає про складну життєву ситуацію, природно хотіти знайти правильні слова.

"Але звичне "тримайся" часто звучить як ввічливе завершення розмови. Натомість значно більше допомагають слова, які показують готовність бути поруч: "Я бачу, що тобі зараз непросто", "Якщо буде потрібна допомога можеш розраховувати" або "Ти робиш дуже багато - що зараз могло б тебе підтримати?". Такі запитання не змушують відкриватися більше, ніж хочеться. Вони залишають простір для розмови тоді, коли на неї з'являться сили", - пояснює психолог.

Вона додає, що насправді підтримка команди виглядає набагато простіше, ніж здається:

• можливість трохи гнучкіше організувати робочий день
• без зайвих труднощів перенести зустріч
• домовитися про тимчасовий перерозподіл навантаження
• не вимагати щоразу детальних пояснень

Для людини, яка поєднує роботу з доглядом за близьким, такі рішення мають не лише практичне значення. Вони зменшують відчуття самотності й дають зрозуміти, що складні життєві обставини не роблять її менш цінним членом команди.

"Можливо, найважливіше, що може зробити робоче середовище, - не намагатися швидко виправити ситуацію, а дати людині відчути, що їй не потрібно приховувати частину свого життя, аби залишатися професіоналом. Саме це створює умови, у яких підтримка перестає бути формальністю й стає реальним ресурсом у період тривалого навантаження", - резюмує експертка.

Ще більше цікавого:

Скинути стрес по-японськи: 6 простих ритуалів для внутрішнього спокою

Вигадуємо хвороби самі? Як хронічний стрес знищує тіло через психосоматику